Така дісталась вже нам робота,

Є в ній і радість, і турбота,

 Є вічний пошук, безсонні ночі,

Та гріють душу дитячі очі.

Особисті дані:

Я - Валентина Анатоліївна Копиця

Дата народження: 12.12.1971р.

Освіта: вища, закінчила Вінницький педагогічний університет ім. Коцюбинського

Спеціальність: вчитель початкових класів

Посада: вчитель, вихователь

Кваліфікація:  спеціаліст вищої категорії

Педагогічний стаж роботи: 17 років

Життєве кредо:

" У людини повинно бути все прекрасно:   і обличчя, і одяг, і душа, і думки"  

                                           А. Чехов

Педагогічне кредо:

"Найдосвідченіший педагог ніколи не повинен спинятися на досягнутому, бо якщо нема руху вперед, то неминуче починається відставання" 

Педагогічне есе

Щоб бути хорошим викладачем, треба любити те, що викладаєш, та любити тих, кому викладаєш

                                 В.Й.Ключевський

   Педагогічне есе ... Щоб відкрити перед учнями іскорку знань, учителеві треба увібрати море світла, ні на хвилину не відходячи від променів вічно сяючого сонця знань, людської мудрості. 

                                       В.О. Сухомлинський

  Хто він, справжній вчитель? Як би голосно це не прозвучало, але професія вчителя – найвідповідальніша. Кожна людина, яка займається улюбленою справою, вважає свою роботу найцікавішою, найважливішою, одним словом, найкращою. І я не виключення. Завдяки цій професії я постійно розвиваюсь, вбираю в себе все нове і цікаве. При цьому я , учитель та вихователь, маю розвиватися в усіх галузях, знати і біологію, і географію, і історію. Ця професія також дає змогу бути постійно молодим, спілкуючись з дітьми. Є такий афоризм: «Не даруй людині картину - подаруй їй фарби і полотно. Не даруй людині книгу – подаруй блокнот і ручку. Не даруй того, що ти вважаєш щастям – подаруй їй свободу вибирати своє щастя.» Це і є смисл моєї роботи. Не обрати за своїх учнів їх майбутню долю, а допомогти їм пізнати цей світ і себе в ньому, знайти своє призначення. Не втручатися постійно в процес їх самопізнання, а чекати, коли учень звернеться з питанням, за порадою або з цікавою пропозицією. Це схоже на те, як вирощують квітку. Тільки в цьому випадку ти (вчитель) – і садівник, і сонячне тепло, і живлюща волога. Ти підживлюєш, зігріваєш цей несміливий поки, маленький росточок, але пробиватись крізь землю, рости, вбирати те, що дає оточуючий світ, він має самостійно. Якщо я зможу іх розворушити, примусити думати, мріяти, шукати, діяти, я буду знати, що я на своєму місці. Учителя впізнаєш одразу. Я в цьому переконалась неодноразово, коли незнайомі люди визначали мою професію. Безумовно, щось є в поставі, рухах, голосі. Але це не все. Справжнього вчителя завжди можна пізнати не тільки за манерами, поведінкою, жагою до навчання. А й за радістю від постійного саморозвитку, самовдосконалення. І завдання справжнього вчителя, на мою думку, полягаю в тому, щоб передати це бажання і радість учням, запалити в них іскру. Якщо вчитель не має цього на меті, то жодні новітні методи та технології не допоможуть. Тільки знаходячись на одному енергетичному, духовному рівні з дітьми, можна досягнути успіху в цій роботі.